Театралізована діяльність як дієвий засіб формування особистісних якостей та творчих здібностей дошкільнят

У період модернізації системи освіти завдання дошкільного навчального закладу щодо виховання особистості посідає чільне місце.

Національна Доктрина розвитку освіти в Україні, Закон України "Про до­шкільну освіту", Базовий компонент дошкільної освіти чітко визначили пріоритетним питан­ня розвитку дитини як особистості. Зазначені документи орієнтують на підвищення ролі завдань розвитку творчого потенціалу дитини як засобу формування її духовного світу, національної свідомості, морально-етичних ідеалів.

Пріоритетними напрямками роботи дошкільного навчального закладу на су­часному етапі щодо розвитку творчих здібностей дитини є оновлення змісту на­вчально-виховного процесу, що виявляється у створенні належних умов забез­печення розвивального середовища; своєчасному виявленні природних задатків, здібностей і схильностей малюка; інтеграції суспільного та сімейного вихован­ня, формуванні готовності педагога до інноваційної діяльності.

Щоб спрямувати освітній процес дошкільного навчального закладу на роз­виток творчої особистості, педагогічним працівникам необхідно:

• знати психологічні та індивідуальні особливості дитини;

• розвивати прагнення діяти творчо, відходити від шаблонів;

• стимулювати дітей до самоаналізу способів діяльності, самопізнання і самовдосконалення у різних видах діяльності, розширюючи простір особистого «Я»;

• постійно забезпечувати збагачення змісту емоційним матеріалом;

• використовувати варіативні форми організації різних видів діяльності: індивідуальні, групові, колективні, парні;

• створювати предметно-ігрове середовище, постійно змінюючи його;

• надавати дітям можливість самостійно вибирати вид діяльності;

• створювати сприятливі емоційні умови для кожної дитини;

• забезпечувати умови щодо формування життєвих компетентностей до­шкільників.

Загальна мета педагогів щодо організації театралізованої діяльності:

• спонукати дітей відбивати у виконавчій діяльності свої враження від сприймання навколишньої дійсності, літературних та музичних творів;

• розвивати здатність до перетворення, образної взаємодії;

• формувати досвід моральної поведінки;

• розвивати креативні здібності;

• формувати вміння створювати прекрасне.

До головних завдань, які ставить педагог, залучаючи дітей до художньо-театралізованої діяльності, належать такі:

• розширення життєвого досвіду, ознайомлення з довкіллям відповідно до змісту літературних творів;

• виховання спостережливості, уваги, активності;

• ознайомлення із виразною мовою народних казок, різноманітних фо­льклорних жанрів;

• мовленнєвий розвиток, який передбачає збагачення словника образною ле­ксикою, виховання звукової культури мовлення, навчання монологічного та діалогічного мовлення;

• використання різноманітних вправ, етюдів для розвитку сценічних нави­чок відтворення образів казкових персонажів за допомогою різноманітних же­стів, рухів, інтонацій;

• залучення дітей до ігор-драматизацій за мотивами прочитаних літе­ратурних творів.

Психолого-педагогічне обґрунтування проблеми

«Найкращий засіб у справі виховання - це дати виявитися в душі дитини якому-небудь доброму почуттю, і, зважаючи на силу цього прояву, у душі тоді залишиться більш-менш глибокий слід, пам'ять про пережите, яка спрямовує волю. Нехай дізнаються діти про себе, якими вони можуть бути чесними, щири­ми, благородними', простими, добрими, діяльними... нехай вони запам'ятають хороше спрямування своєї натури і віритимуть собі. Це дуже важливо» (Ша­цький).

Сучасна психолого-педагогічна наука розглядає творчість як постійний супутник розвитку дитини (Л. Виготський); як особистісно-орієнтовану розвивальну взаємодію субєктів, як похідну інтелекту, заломлену через мотиваційну структуру (С. Сисоєва); як діяльність, у результаті якої створюється щось нове, оригінальне, що тією чи іншою мірою відбиває індивідуальні нахили, здібності і досвід людини.

Театралізовані ігри у психолого-педагогічних дослідженнях трактуються у двох значеннях: як вид діяльності і як засіб розвитку. За Л. С Виготським, театралізована гра визначається як драматизація, за Є. Л. Трусовою - як «театралізована ігрова творчість», Д. Б. Ельконін вважає театралізовані ігри близькими до мистецтва. Враховуючи різні точки зору науковців Д. Б. Ель-коніна, Й. Хейзинга на гру загалом і театралізовану гру зокрема, можна дати таке визначення (за І. Г. Вєчкановою): «Театралізована гра - це діяльність, що моделює біосоціальні стосунки, зовні підлеглі сюжету сценарію у визначених часових і просторових характеристиках; у цій діяльності прийняття образу опредметнене (переодяганням або лялькою) і виражається різноманітними сим­волічними засобами (мімікою і пантомімою, графікою, мовленням, співами тощо).

Діти дошкільного віку дуже люблять театралізовані ігри: вони із задоволен­ням приєднуються до гри, сміються, коли сміються персонажі, або сумують разом з ними, плачуть над невдачами улюблених героїв, приходять їм на допомогу, відповідають на запитання ляльок, дають їм поради і виконують їх прохання, перевтілюються у різноманітні образи. Під час театралізованих ігор малюк почуває себе вільно, розкуто, що дозволяє використовувати такі ігри як дієвий педагогічний засіб, який впливає на розвиток особистості дитини.

Вимоги до організації та проведення театралізованих ігор.

Основними вимогами до правильної організації театралізованих ігор є:

• змістовність і різноманітність тематики;
• щоденне застосування театралізованих ігор у навчально-виховному процесі;
• активність дітей на всіх етапах підготовки та проведення ігор;
• співпраця дітей одне з одним та з дорослими.

З огляду на засоби зображення, якими користуються учасники театралі­зованих ігор, у практичній діяльності виділяються дві основні групи театралі­зованих ігор: режисерські та ігри-драматизації. До режисерських ігор належать настільний театр, тіньовий театр, театр на фланелеграфі. До ігор-драматизацій - ігри-драматизації з пальчиками, ігри-драматизації з ляльками бі-ба-бо, ігри-імпровізації.

Формування креативної особистості засобами театралізованої діяльності.

Зважаючи на зміст державних стандартів дошкільної освіти в Україні, особливо важливим орієнтирами для педагогів є показники розвитку дітей у дошкільному віці. Зокрема, про мистецьку активність, як важливу складову гармонійної особистості дитини можна говорити тільки в тому випадку, якщо дитина:

• виявляє активність у музично-естетичній атмосфері розваги і свята;

• вміє співпрацювати з дітьми і дорослими у процесі музично-театральної діяльності;

• співвідносить індивідуальне акторське виконавство з виконавством інших;

• дістає задоволення від спілкування з музикою, театром, від спільного переживання з іншими дітьми та дорослими культурно-мистецьких подій.

Такі якості особистості успішно формуються у всіх видах мистецької діяльності дитини, в різних формах організації дозвілля дітей. Але найбільш якісно це проявляється в музично-театральних виставах.

Суспільство ставить високі вимоги до формування творчої активності особистості. Об'єктивний процес інтелектуалізації навчання і виховання, що розвинувся протягом останніх років і утверджується зараз, при всьому позитивному ефекті розвитку інформаційної сфери особистості має і негативний вплив на неї. Стосується це насамперед творчості. Дитина емоційна, чуттєва, сприймання для неї - основа пізнання, орієнтації в навколишньому світі, що є умовою розвитку особистісних якостей. Звідси й корені всебічного формування особистості, які необхідно наблизити до природних можливостей дитини. Передова педагогічна практика звертає увагу на необхідність формування естетичного досвіду дітей. На жаль, серед засобів, що сприяють цьому, мистецтво театру посідає незначне місце.

Створення дітьми оригінальних театралізованих ігор, формування уявлень - усе це можливе при формуванні готовності театралізованої діяльності як синтезу знань про мистецтво театру, емоційно-позитивного ставлення до нього, здійснення своєї театралізованої діяльності.

Спираючись на останні досягнення і дослідження вітчизняних вчених у сфері вікової музичної психології слід відмітити, що дошкільний вік - це вік розвитку дитячої музичної діяльності. Дітям все вдається: сприймати та переживати музику, грати на музичних інструментах, самореалізуватися в музичних іграх-драматизаціях.

Гра дошкільника - це творча рольова гра. Головним рушієм її стає прагнення дитини до нових стосунків із дорослими. Виступаючи у якійсь ролі, дитина діє в уявних умовах. Проте її емоції, бажання, задуми є не уявними, а реальними; дитина не уявляє свої переживання, а переживає їх насправді; виконуючи певну роль, вона вичленовує характерні особливості й відносини дорослих.

Гра-драматизація, на відміну від рольової гри відтворює не узагальнену дію, а типову для даного персонажу, причому для дитини тут важливі не тільки сам процес зображення, а й якість відтворення. У зв'язку з цим гру-драматизацію можна розглядати як одну із форм переходу до естетичної продуктивної діяльності з характерним для неї мотивом впливу на іншу дитину.

Пам'ятаючи, що у грі за висловлюванням Л.С.Виготського, відбувається становлення людини, вихователь не може тільки спостерігати цей процес. Його обов'язок - уміло, тонко і тактовно керувати ігровою діяльністю.

Враховуючи вищевикладене, і пам'ятаючи, що театр ( та ще й музичний театр) це перш за все - гра, можна зробити висновок про гармонічне поєднання гри і театру у такій формі організації дозвілля дошкільнят, як музично-театралізоване дійство. Актуальність проблеми очевидна, адже дошкільнята психологічно готові ( і це підтверджують вчені-психологи) до театрально-музичної діяльності. Досягнутий рівень музичних та мовленнєвих знань забезпечує їх адекватне художнє сприймання і переживання музичних вистав не тільки як глядачів, а як і творців гри-драматизації з повним розкриттям творчого потенціалу кожної дитини.

Театр - мистецтво синтетичне, діти дуже люблять цю діяльність, адже театр діє на дитину цілим комплексом художніх засобів, що дає змогу вдосконалювати у дитини психічні процеси, адаптувати її в умовах дитячого садка і здійснювати психогімнастику.У період модернізації системи освіти завдання дошкільного навчального закладу щодо виховання особистості посідає чільне місце.

Національна Доктрина розвитку освіти в Україні, Закон України "Про до­шкільну освіту", Базовий компонент дошкільної освіти чітко визначили пріоритетним питан­ня розвитку дитини як особистості. Зазначені документи орієнтують на підвищення ролі завдань розвитку творчого потенціалу дитини як засобу формування її духовного світу, національної свідомості, морально-етичних ідеалів.

Пріоритетними напрямками роботи дошкільного навчального закладу на су­часному етапі щодо розвитку творчих здібностей дитини є оновлення змісту на­вчально-виховного процесу, що виявляється у створенні належних умов забез­печення розвивального середовища; своєчасному виявленні природних задатків, здібностей і схильностей малюка; інтеграції суспільного та сімейного вихован­ня, формуванні готовності педагога до інноваційної діяльності.

Щоб спрямувати освітній процес дошкільного навчального закладу на роз­виток творчої особистості, педагогічним працівникам необхідно:

• знати психологічні та індивідуальні особливості дитини;

• розвивати прагнення діяти творчо, відходити від шаблонів;

• стимулювати дітей до самоаналізу способів діяльності, самопізнання і самовдосконалення у різних видах діяльності, розширюючи простір особистого «Я»;

• постійно забезпечувати збагачення змісту емоційним матеріалом;

• використовувати варіативні форми організації різних видів діяльності: індивідуальні, групові, колективні, парні;

• створювати предметно-ігрове середовище, постійно змінюючи його;

• надавати дітям можливість самостійно вибирати вид діяльності;

• створювати сприятливі емоційні умови для кожної дитини;

• забезпечувати умови щодо формування життєвих компетентностей до­шкільників.

Загальна мета педагогів щодо організації театралізованої діяльності:

• спонукати дітей відбивати у виконавчій діяльності свої враження від сприймання навколишньої дійсності, літературних та музичних творів;

• розвивати здатність до перетворення, образної взаємодії;

• формувати досвід моральної поведінки;

• розвивати креативні здібності;

• формувати вміння створювати прекрасне.

До головних завдань, які ставить педагог, залучаючи дітей до художньо-театралізованої діяльності, належать такі:

• розширення життєвого досвіду, ознайомлення з довкіллям відповідно до змісту літературних творів;

• виховання спостережливості, уваги, активності;

• ознайомлення із виразною мовою народних казок, різноманітних фо­льклорних жанрів;

• мовленнєвий розвиток, який передбачає збагачення словника образною ле­ксикою, виховання звукової культури мовлення, навчання монологічного та діалогічного мовлення;

• використання різноманітних вправ, етюдів для розвитку сценічних нави­чок відтворення образів казкових персонажів за допомогою різноманітних же­стів, рухів, інтонацій;

• залучення дітей до ігор-драматизацій за мотивами прочитаних літе­ратурних творів.

Психолого-педагогічне обґрунтування проблеми

«Найкращий засіб у справі виховання - це дати виявитися в душі дитини якому-небудь доброму почуттю, і, зважаючи на силу цього прояву, у душі тоді залишиться більш-менш глибокий слід, пам'ять про пережите, яка спрямовує волю. Нехай дізнаються діти про себе, якими вони можуть бути чесними, щири­ми, благородними', простими, добрими, діяльними... нехай вони запам'ятають хороше спрямування своєї натури і віритимуть собі. Це дуже важливо» (Ша­цький).

Сучасна психолого-педагогічна наука розглядає творчість як постійний супутник розвитку дитини (Л. Виготський); як особистісно-орієнтовану розвивальну взаємодію субєктів, як похідну інтелекту, заломлену через мотиваційну структуру (С. Сисоєва); як діяльність, у результаті якої створюється щось нове, оригінальне, що тією чи іншою мірою відбиває індивідуальні нахили, здібності і досвід людини.

Театралізовані ігри у психолого-педагогічних дослідженнях трактуються у двох значеннях: як вид діяльності і як засіб розвитку. За Л. С Виготським, театралізована гра визначається як драматизація, за Є. Л. Трусовою - як «театралізована ігрова творчість», Д. Б. Ельконін вважає театралізовані ігри близькими до мистецтва. Враховуючи різні точки зору науковців Д. Б. Ель-коніна, Й. Хейзинга на гру загалом і театралізовану гру зокрема, можна дати таке визначення (за І. Г. Вєчкановою): «Театралізована гра - це діяльність, що моделює біосоціальні стосунки, зовні підлеглі сюжету сценарію у визначених часових і просторових характеристиках; у цій діяльності прийняття образу опредметнене (переодяганням або лялькою) і виражається різноманітними сим­волічними засобами (мімікою і пантомімою, графікою, мовленням, співами тощо).

Діти дошкільного віку дуже люблять театралізовані ігри: вони із задоволен­ням приєднуються до гри, сміються, коли сміються персонажі, або сумують разом з ними, плачуть над невдачами улюблених героїв, приходять їм на допомогу, відповідають на запитання ляльок, дають їм поради і виконують їх прохання, перевтілюються у різноманітні образи. Під час театралізованих ігор малюк почуває себе вільно, розкуто, що дозволяє використовувати такі ігри як дієвий педагогічний засіб, який впливає на розвиток особистості дитини.

Вимоги до організації та проведення театралізованих ігор.

Основними вимогами до правильної організації театралізованих ігор є:

• змістовність і різноманітність тематики;
• щоденне застосування театралізованих ігор у навчально-виховному процесі;
• активність дітей на всіх етапах підготовки та проведення ігор;
• співпраця дітей одне з одним та з дорослими.

З огляду на засоби зображення, якими користуються учасники театралі­зованих ігор, у практичній діяльності виділяються дві основні групи театралі­зованих ігор: режисерські та ігри-драматизації. До режисерських ігор належать настільний театр, тіньовий театр, театр на фланелеграфі. До ігор-драматизацій - ігри-драматизації з пальчиками, ігри-драматизації з ляльками бі-ба-бо, ігри-імпровізації.

Формування креативної особистості засобами театралізованої діяльності.

Зважаючи на зміст державних стандартів дошкільної освіти в Україні, особливо важливим орієнтирами для педагогів є показники розвитку дітей у дошкільному віці. Зокрема, про мистецьку активність, як важливу складову гармонійної особистості дитини можна говорити тільки в тому випадку, якщо дитина:

• виявляє активність у музично-естетичній атмосфері розваги і свята;

• вміє співпрацювати з дітьми і дорослими у процесі музично-театральної діяльності;

• співвідносить індивідуальне акторське виконавство з виконавством інших;

• дістає задоволення від спілкування з музикою, театром, від спільного переживання з іншими дітьми та дорослими культурно-мистецьких подій.

Такі якості особистості успішно формуються у всіх видах мистецької діяльності дитини, в різних формах організації дозвілля дітей. Але найбільш якісно це проявляється в музично-театральних виставах.

Суспільство ставить високі вимоги до формування творчої активності особистості. Об'єктивний процес інтелектуалізації навчання і виховання, що розвинувся протягом останніх років і утверджується зараз, при всьому позитивному ефекті розвитку інформаційної сфери особистості має і негативний вплив на неї. Стосується це насамперед творчості. Дитина емоційна, чуттєва, сприймання для неї - основа пізнання, орієнтації в навколишньому світі, що є умовою розвитку особистісних якостей. Звідси й корені всебічного формування особистості, які необхідно наблизити до природних можливостей дитини. Передова педагогічна практика звертає увагу на необхідність формування естетичного досвіду дітей. На жаль, серед засобів, що сприяють цьому, мистецтво театру посідає незначне місце.

Створення дітьми оригінальних театралізованих ігор, формування уявлень - усе це можливе при формуванні готовності театралізованої діяльності як синтезу знань про мистецтво театру, емоційно-позитивного ставлення до нього, здійснення своєї театралізованої діяльності.

Спираючись на останні досягнення і дослідження вітчизняних вчених у сфері вікової музичної психології слід відмітити, що дошкільний вік - це вік розвитку дитячої музичної діяльності. Дітям все вдається: сприймати та переживати музику, грати на музичних інструментах, самореалізуватися в музичних іграх-драматизаціях.

Гра дошкільника - це творча рольова гра. Головним рушієм її стає прагнення дитини до нових стосунків із дорослими. Виступаючи у якійсь ролі, дитина діє в уявних умовах. Проте її емоції, бажання, задуми є не уявними, а реальними; дитина не уявляє свої переживання, а переживає їх насправді; виконуючи певну роль, вона вичленовує характерні особливості й відносини дорослих.

Гра-драматизація, на відміну від рольової гри відтворює не узагальнену дію, а типову для даного персонажу, причому для дитини тут важливі не тільки сам процес зображення, а й якість відтворення. У зв'язку з цим гру-драматизацію можна розглядати як одну із форм переходу до естетичної продуктивної діяльності з характерним для неї мотивом впливу на іншу дитину.

Пам'ятаючи, що у грі за висловлюванням Л.С.Виготського, відбувається становлення людини, вихователь не може тільки спостерігати цей процес. Його обов'язок - уміло, тонко і тактовно керувати ігровою діяльністю.

Враховуючи вищевикладене, і пам'ятаючи, що театр ( та ще й музичний театр) це перш за все - гра, можна зробити висновок про гармонічне поєднання гри і театру у такій формі організації дозвілля дошкільнят, як музично-театралізоване дійство. Актуальність проблеми очевидна, адже дошкільнята психологічно готові ( і це підтверджують вчені-психологи) до театрально-музичної діяльності. Досягнутий рівень музичних та мовленнєвих знань забезпечує їх адекватне художнє сприймання і переживання музичних вистав не тільки як глядачів, а як і творців гри-драматизації з повним розкриттям творчого потенціалу кожної дитини.

Театр - мистецтво синтетичне, діти дуже люблять цю діяльність, адже театр діє на дитину цілим комплексом художніх засобів, що дає змогу вдосконалювати у дитини психічні процеси, адаптувати її в умовах дитячого садка і здійснювати психогімнастику.